"ОДІН - що бачиш в імені його? | Нарис про Одіна - бога скандинавської міфології"
Шановні пані та панове, у якості освітнього матеріалу з традиції Асатрунар, для вашого усвідомлення, - ми радимо Вам до перегляду стислу та змістовну видиво-лекторію автора: Skjold Skefsson , українською мовою. Традиційна магічна освіта починається з гуманітарної освіти по десятках наукових дисциплін. Починаючи з базових курсів: антропології, археології, історіографії/історіології, етнографії/етнології, фольклористики, культурології, мистецтвознавства, теології, філософії, мітології, етології, лінгвістики, літератури. Гуманітарна освіта принесе Вам ключ до розуміння більшості магічних тезисів, аксіом, максим, - та формування світових традицій. Особливо, якщо учень бажає володіти практичним розумінням конкретних традицій, їхнього коріння, базису, та підґрунтя. Тому що, Магія - це наука та мистецтво, це першочергово, - наявність інтелекту. Враховуючи сучасні обставини, відсутності читання академічної літератури, байдужості до читання книжок у соціальному середовищі, - відео формат лекцій допомагає передати у стислій формі зміст багатьох академічно-наукових робіт з етнології Германістики та Скандинавіки.У якості доповнення до лекторії шановного пана Skjold Skefsson, оприлюднимо невеличку нотатку, перекладену нами за матеріалами етнологічного довідника Скандинавіки (Осло, 1984р.), цитуємо:
«Ґальдр (Ґальд) - (др.-сканд.: galdr, «таємна пісня») - заклинання, що мало церемоніальне та ритуальне значення у давньоскандинавських племен. Для кожного окремого обряду писався окремий ґальдер. Згодом, усні заклинання набули власної завершеної літературної форми і власного унікального віршованого розміру – «гальдралаг» (др.-сканд.: galdralag). Співати ґальди мали право як чоловіки, так й жінки, але наука ґальдра вважалася більш чоловічим шляхом розвитку, тоді як Сейдр (Спе, Сейд), вважався більшістю жіночим примордіальним мистецтвом, хтонічної магії стародавнього шаманизму. Одне з ключових правил ґальда: співати його було потрібно дуже високим голосом, майже фальцетом.
У «пісенному» та «звуковому» значенні, але вже без містичного складника, корінь «galdr» зберігся в сучасних німецьких мовах. Наприклад, англійська «nightingale» («соловей») – це давньоскандинавський «næctigalæ» («птах, що кричить уночі»), а англійське ж «yell» («верещати; кричати, що є сил») – це скандинавське, що змінилося з часом. "giellan" ("гучно співати"). Спочатку, ґальдр виконувався тільки в одному випадку - повитухою для полегшення самопочуття породіллі під час пологів. У цьому виді ґальд зустрічається, наприклад, в «Плачі Оддрун» (пісня із саги «Старша Едда»): Борґні ніяк не могла народити (розв'язатися від тягаря), поки Оддрун не заспівала спеціальний, дуже сильний ґальд, пізніше відомий як Пьортха, Перехта, ґальдр пов'язаний із формою руни Пьорт: Брами Світів або ж Брами Народження та Смерті.
Пізніше ґальдрам стали приписувати і більш серйозне значення. Скандинави вірили, що «Майстер Ґальдра» (Майстер Слова), здатний вгамувати або підняти бурю, заспокоїти води або втопити корабель у хвилях, затупити меч супротивника і змусити тікати цілу армію. У ще одній пісні із саги «Старша Едда»
Один заявляє, що знає цілих 18 ґальдів, які допомагають йому заклинати вогонь, вгамовувати вітер, замовляти зброю, розв'язувати пута і будити мертвих. Літературно ґальди поділяються на три форми: драпу, нід та мансег.
Драпа – це хвалебна пісня, кожна строфа якої представляє окреме ціле, як у плані віршованого розміру, і у плані рими. Сюжетна лінія, як правило, відсутня: драпа – це список благих справ того, про кого співають, або того, кому драпа адресована. Хорошим тоном вважалося помістити в останній строфі драпи прохання подякувати Майстру Ґальда і відплатити йому за спів. Як інструмент магії, драпа була схожа на заздоровну пісню, допомагала позбавити воїна (або конунґа) від болю, вилікувати рани, оговтатися від хвороби, подовжити життя.
Нід – на противагу драпі, пісня лайлива, хулительна. Ніди були настільки ниці, потворні, низькі, непристойні і небезпечні за змістом, що рідкісний ериль ризикував зобразити їх у дереві чи камені. Тому в графічній формі майже жоден з них до наших часів не дійшов, а літературознавці знають про них виключно за непрямими джерелами та згадками у сагах, а також зі змісту ґальдрабуків ерилів та майстрів Ґальдора. «Супроводжувати» нід прийнято було якимсь виключно неприємним атрибутом: наприклад, у Норвегії таким вважався насаджений на кілок череп нещодавно вбитого коня. У такий спосіб автор ніда показував, чого бажає адресату пісні. Саме тому за співи Ніда без окремого дозволу, без поважної причини, майстра Ґальдора могли страчувати на місці, без суду.
Примітно, що ніди ділилися на «відкриті» та «приховані»: у пісні про Торлейва Раудфельдарсона норвезький ярл Хакон захоплює кораблі Торлейва, грабує та спалює їх, а екіпажі наказує перебити. Дивом уникнувши смерті, Торлейв перевдягається бродячим скальдом або перекидається майстром Ґальдра і брехнею проникає до Хакону на бенкет. Він отримує дозвіл ярла заспівати драпи, але в середині чергової пісні співтрапезники Хакона раптом починають падати мертвими, а самого ярла охоплює страшний свербіж. Хакон розуміє, що йому співають «прихований нід», але нічого вдіяти не встигає і падає непритомний під стіл.
Мансеґ – це, напевно, найзатребуваніше на сьогодні заклинання з трьох, бо воно – «примусово любовне». Так, це саме те, що сьогодні називається «заклинанням на приворот». Цьому напрямку мистецтва ґальдра властива найчіткіша та найсуворіша форма віршування, – ще б пак, адже цим ґальдом домагалися «руки й серця». Мансеґу приписували воістину непереборну силу у справах кохання. Наприклад, в пісні «Сірий гусак» одна з героїнь отримує заборону складати будь-які вірші під страхом величезного штрафу, тому що вірші її діяли на всіх без винятку чоловіків і стали тому вважатися чаклунськими. Згодом, ґальди міцно увійшли до набору скандинавських магічних інструментів. Для запису ґальдів, які вважалися особливо сильними та небезпечними, стали використовувати тайнопис: гальдарстави. Гальдрастави (др.-сканд.: galdrastafir, «знак гальда») – це руни, це руноподібні анаграми, перша згадка про яких виникає приблизно на початку Середньовіччя в Ісландії. Найбільш відомі гальдрастави написані або закарбовані на дерев'яних дощечках або камінні, найчастіше (але не завжди) мають форму кола (або зірки) і складаються з кількох «переплетених» між собою рун – як правило, сильно стилізованих. Такий «рунічний візерунок» допомагав ерилям (чаклунам) приховувати текст ґальдра від непосвячених.»
Сподіваємося, що нашим читачам та учням був корисним цей матеріал, тепер перейдемо безпосередньо до освітньої лекції, якій ми присвятили цей пост.
Відео-лекторія: ОДІН - що бачиш в імені його? | Нарис про Одіна - бога скандинавської міфології
Покликання на відео:
Дякуємо за увагу.
