⏇ Духовий Центер - Авахейх ⏇

Загальна Зала: Орфічне мистецтво українського антропософа та містика Юхима Михайліва [1885–1935]


Аріман Азмаат пише: """Український художник, поет, мистецтвознавець Юхим Михайлів не був магом або посвяченим адептом, служителем традиції, чи якимось активним релігійним, чи-то, духовним "практиком". Його зацікавленість деякими питаннями нашої окультної науки у вигляді "містицизму" та ідей "антропософії", була обумовлена популярною тодішньою "модою" або, як-то кажуть зараз "трендами", "тейками", або ж, (прости Господи) "треками" та "кейсами" кінця XIX початку XX століття під соусом "модернізму", на духовно-містичні вчення, Махатм, Індію (Бгарат), духовних вчителів Шамбали, та таємні знання загадкової природи "епохи піонерів гуманітарно-наукової думки".





Загалом, увесь цей опіумно-гашишний вплив соціально-масового, колективного делірію (який одночасно, активно поширився на Захід, до Американського Континенту в подальші десятиліття) минулої європейської епохи "Belle Époque" (до початку двох світових воєн, і остаточного руйнування імперського, ієрархічного, спадково-аристократичного устрою з подальшим пошуком нових модерних сенсів для життя, та розуміння природи Антропоса) у вигляді: "спірітуалізму", "контактів з духами померлих", "єгипетських ворожок", "живих єгипетських фараонів-месій-аватарів", "циганського таро", "єгипетських жерців, родом з туманного Альбіону", "стародавніх жерців друїдів", "месмерізму-магнетизму", "сидхізму", "ведичних факірів", "теософії", "телеми", "антропософії", - був повною мірою популярний і активно розповсюджуваний у колах художників, мислителів, філософів, науковців, письменників, різноманітних дослідників, мистецтвознавців, теологів, професури, та різноманітної еліти або інтелектуалів тих часів.





Хоча, його складно назвати повною мірою "українським Реріхом", але певна "орфічна" спорідненість присутня, тому, якби не репресії і знищення, Юхим Спиридонович мав би усі шанси стати "Українським Михайлівим" в якості ім'я називного для поняття: "Української Художньої Орфіки", "Української Модерної Теософії", "Українського Художнього руху Містичної Антропософії".

Юхим був натхненний ідеями Антропософії та самим "духом минулої епохи", тогочасними віяннями в суспільстві на зламі століть, тією вимушеною профанацією різноманітних прихованих знань та окультних і езотеричних вчень, і самою атмосферою "таємниці яка трохи прочинилась" для інтуїтивно чутливих, творчих людей "open-minded", здатних до більш витонченого сприйняття, аніж загальний суспільний рівень ментального плінтусу та агресивного дикого примітиву (як бачимо на живих прикладах сьогодення, із тих минулих століть, нічого не змінилося в цій земній, м'ясній, багатостраждальній "Богодільні" для бідолашних створінь в стилістиці Йоргоса Лантімоса).





Отже, в картинах Юхима Михайліва присутня ця тонка, невловима "нота", або "тональність" орфічного Мистецтва, втілення духовних ідей, законів, та містичних атмосфер та натхнення архетипового рівня, що знайшла своє втілення в символізмі картин, кольорів, і особливому внутрішньому світлі його творів. Тому, без зайвих слів, ми радимо Вам придивитись до цього художника та його робіт. Він не розумів повного сенсу орфічного мистецтва, але з дитячою наївністю, зі щирістю та чистотою, трохи зміг провести у свої роботи це "орфічне світло", "містичного натхнення" на деякі духовні та реальні явища і події, реальні живі символі та сюжети. Нижче, в цій тематиці, ми наводимо невеличку збірку матеріалів, покликань та робіт Юхима Спиридоновича для вашого подальшого дослідження, читання та ознайомлення.
Дякуємо за увагу!"""
(С) Аріман Азмаат. 10.07.2026



ПОКЛИКАННЯ: "Юрій П`ядик. Юхим Михайлів. Життя і творчість Київ, Мистецтво, 2004. Київ, Мистецтво, 2004. Мистецтвознавче видання Ю. В. П`ядика присвячується маловідомому і недостатньо оціненному українському художнику, поету, громадському діячеві Ю. С. Михайлову (1885-1935), який був репресований і помер на засланні. Творчості митця притаманні багатозначність художньої мови, філософсько-поетичний алегоризм і символіка в дусі Чюрльоніса та Реріха."


БІОГРАФІЯ. ДЖЕРЕЛА. ПОКЛИКАННЯ. - МИХАЙЛІВ ЮХИМ СПИРИДОНОВИЧ [1885–1935], художник (До 140-річчя від дня народження) Михайлів Юхим Спиридонович – представник «Розстріляного відродження», видатний український живописець, мистецтвознавець, письменник та поет. Народився майбутній митець у містечку Олешки Херсонської області. Там же закінчив початкову школу (1892–1896 рр.), потім вступив до Херсонського реального училища. 1902 року, одержавши від херсонського земства стипендію з умовою, що буде вивчати кераміку та килимарство, закінчив Строгановське художньо-промислове училище (1906 р.), потім – Московське училище живопису, скульптури та архітектури (1910 р.). Згодом одержав звання класного художника першого ступеня за картину «До богині Лади» (1911 р.).



БІОГРАФІЧНИЙ КАТАЛОГ ТВОРЧОСТІ (КАРТИН), ВИДАНИЙ ДІАСПОРОЮ (ВИДАНО В США): ЮХИМ МИХАЙЛІВ. ЙОГО ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ (1885 - 1935)



КОМПІЛЯЦІЯ (УНІФІКАЦІЯ) МАТЕРІАЛУ РІЗНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ДОВІДНИКІВ (АРІМАН АЗМААТ):
""""Духовний і містичний пошук Юхима Михайліва — це одна з довго замовчуваних сторінок його біографії. Він належав до тієї унікальної генерації українських модерністів, які бачили в мистецтві не просто фіксацію матеріального світу, а інструмент містичної творчості, що виявляє приховану духовну суть речей. Якщо уважно проаналізувати тексти монографії 1988 року (особливо сторінки 46–52) та тогочасні контексти, проступають чіткі сліди його зв'язків із визначними езотеричними течіями епохи модерну.





Антропософський вплив Рудольфа Штайнера.
Антропософія (вчення про людину як носія прихованих духовних сил) стала для Юхима Михайліва важливим внутрішнім імпульсом у становленні його творчого методу. Його приваблювала ідея про розвиток органів надчуттєвого сприйняття — здатності пізнавати позаматеріальні світи за допомогою очищеного мислення, почуття та волі. Для Михайліва творчість була актом черпання сил безпосередньо з Духу. Саме через цей імпульс його полотна позбавлені грубої приземленості реалізму — вони, часто-густо є фіксацією внутрішнього видіння або тонкого плану буття, наділяючи реалізм внутрішнім містичним світлом або чутливої натхненною атмосферою. Цікаво, що подібні антропософські ідеї у його найближчому київському оточенні розділяв і видатний режисер Лесь Курбас, який також глибоко студіював праці Р. Штайнера.

Київський містичний гурток (1919 року).
Один із мало досліджених але насичених фактів його "духовної" біографії — це участь у закритому творчому об'єднанні, яке оперувало символами та знаками. У 1919 році, коли окупований денікінцями Київ захлинався в погромах і політичному хаосі, на квартирі колишнього «міріскусніка» Георгія Нарбута регулярно збиралося коло обраних із семи осіб. Ядром цього огорнутого флером таємничості товариства стали Георгій Нарбут, Юхим Михайлів, поет-символіст Павло Тичина та футурист Михайль Семенко. Вони прагнули створити союз людей, «принципово погоджених між собою», які через містичний синтез мистецтв (слова, звуку та барви) шукали шляхи збереження духовної ідентичності народу та української внутрішньої культури серед руїни.





Теософський слід знайомства з Євгеном Кузьміним.
У безпосередньому колі спілкування та співпраці Юхима Михайліва перебував Євген Михайлович Кузьмін — видатний мистецтвознавець, публіцист і водночас переконаний теософ. Протягом 1920–1923 років Кузьмін офіційно очолював Київське теософське товариство, брав участь у міжнародних конгресах теософів у Будапешті та Стокгольмі, а також входив до редколегії авторитетного часопису «Вестник теософии». Тісний інтелектуальний контакт із Кузьміним живив інтерес Михайліва до законів космічної гармонії. Це безпосередньо втілилося у концепції «музики сфер», яку художник намагався перекласти на мову ліній та відтінків.

Містичний пошук Михайліва найяскравіше промовляє через його метафізику кольору. Блакитний і золотавий кольори були для нього сакральними: пронизана сонцем небесна синява уособлювала безмежний Космос для творчого горіння та розквіту Духу. Його роботи — це чисте споглядання тонких планів буття. Зверніть увагу на полотно «Музика зорь», створене якраз у часи київських містичних зібрань 1919 року.



Небо тут не є порожнім простором — воно пульсує живим, світловим вихором енергії, який утворює електричні, світлові дуги навколо дерев. Михайлів фіксує момент, коли світло і звук зливаються в єдиний космічний ритм.

Інша знакова робота — «За завісою життя» — є класичною, поетичною та містичною алегорією на ілюзорність видимого Світу (концепція Маї, Ілюзії Буття, Життя як Сновидіння).



Рука відхиляє яскраву, барвисту, розшиту квітами завісу земного буття, щоб оголити приховані, волохаті лапи страховиська, що збирається роздушити чутливу душу митця (архетип П'єро), поки вдалині у вогні гине античний храм — символ давніх ідеалів і більш розвинених цивілізацій. Хоча прямих документальних свідчень про формальне членство Михайліва у класичних Розенкрейцерських орденах радянські архіви не залишили (що закономірно, враховуючи сувору конспірацію таких організацій та подальший арешт митця), уся його спадщина просякнута внутрішнім містичним герметичним духом. Він малював виключно те, у що вірив і що бачив своїм внутрішнім взором.



Михайлів справді не був ініційованим адептом, практикуючим магом чи системним діячем теософських лож. Він виступав саме як зацікавлений містик і чутливий митець, який глибоко вмирався в інтелектуальний та естетичний контекст своєї епохи.

Наприкінці XIX — на початку XX століття модернізм переживав справжній «окультний ренесанс». Захоплення мартінізмом, розенкрейцерськими алегоріями, герметичною філософією та теософією було не релігійним служінням, а потужним культурним трендом і світоглядною модою, якою дихала тогочасна мистецька еліта. Для художників це був спосіб вирватися з рамок набридлого побутового реалізму та знайти нові метафори для своїх творів.



Вектор орфізму описує його творчий метод:
Синестезія: бачення звуків у кольоровій палітрі, і прагнення перекласти чистий звук і космічний ритм на мову ліній та кольорових плям (що ми й бачимо в його «музичних» циклах, саме так, як це міг бачити сам Юхим, який описував пережите ним явище синестесії).
Естетичний містицизм: використання популярних езотеричних символів як поетичних образів і знаків часу, а не як елементів закритої ритуальної практики.

Такий погляд повністю очищає постать Юхима Михайліва від штучної містифікації й повертає його в реальне русло модерну, де містичний пошук був формою високої художньої свободи та інтелектуальної гри, а не служінням в ордені."""" (С)